Садоха О. В.
Харьковский национальный педагогический университет имени Г. С. Сковороды

СВИТ СВОБОДИ АБО СВОБОДЫ СВИТИ

Людство вс1 часи свого юнування прагне знайти вщповщь на питання, з яким змушено зштовхуватися на вс1х р1внях, зокрема й у повсякденн, та вщ гщносп виршення котрого залежить наше подальше юнування: чи можна досягти стйкого порядку у соц1ум1, залишаючи та вщтворюючи простр свободи, поза яким неможливо юнування та функцонування як самого соц-1уму, так й особистост?

Звертаючись до соцально-пол1тичних твор1в Платона та Аристотеля, О. Хьоффе наголошуе, що саме вони запровадили у дискурсивне поле соцаль-ноТ науки питання про те, як досягти узгодженост м1ж, з одного боку, всма вимогами, котр1 ставить перед особами Тх стльна праця по пщтримц та функцонуванню соцальноТ едност, а з Ышого - особистсними нахилами та потребами [1, С. 141-143]. Вже у часи античност була дана вщповщь: необх-щно будувати структури спльного життя, що надають шансв такому узгод-женню не тльки для небагатьох обранцв, а й усм представникам соцально! сп тьност i. Таким чином, виявляеться, що безконфл ктне життя можливе, коли вс i особи достатньо ним задоволен i. У свою чергу, спок й залежить в щ соц i ально! структури, в тьно! в щ напружень. У д iйсност i доводиться з штовху-ватися з тим, що соц iальному порядку не вистачае чи-то першого, чи-то другого. Витоки нест мкого, неузгодженого соц i ального життя вже добре були в щзначен i Платоном, який наполягав на тому, що одв iчно буде i снувати пр iрва м iж особист i сними потребами та вимогами соц i уму, яка викликае безл i ч проблем, й перш за все розб жн сть визначень свободи.

Якщо уважн i ше придивитися до програм, запропонованих для подо-лання «пр iрви», то !х умовно можна розпод тити на тi, що в щдають перевагу соц i альним вимогам, i навпаки, - особист i сним потребам. Зпдно з цим й у розум i нн i свободи виокремлюються позитивний та негативний аспекти, котр i - на манер декарт i вських - субстанц i й у багатьох соц i ально-ф то-софських концепц i ях визнаються як паралельно i снуюч i. Така ситуац i я ак-туал i зуе « платон i вськ й» сумн iв. Взагал i чи можна знайти баланс мiж свободою « Ми» i « Я», м iж сусп тьством та особистi стю, не н iвелюючи при цьо-му н i особи, н i сусп тьства? Чи можна взагал i завдати параметри простору свободи?
Не прагнучи, не думаючи, особа е частиною того, незалежно в д свого бажання, що мае назву сусп тьство, яке вона разом з i ншими в щтворюе, та лише в якому сама здатна в щтворитися як в тьна i стота. Це банальне, нав пъ, м i ркування, але, як чудово пщкреслюе Н. Ел i ас, «воно було б банальним, якщо б переважна б тьш i сть людей пост i йно не i гнорувала такий простий стан речей» [2, С. 25].

На сьогодн i у соц i альн й науц i зберiгаеться розб iжн i сть визначень сус-п тьства та особистост i, !х сп i вв щношення, позиц i й щодо iнтерпретац i ! сво-боди. Здаеться, важко уявити соб таку ц л сн сть як сусп льство, що немае в щчутно!, наявно! форми. Проте в iдчутним залишаеться рух окремих ос б у тепер i шньому час i. Безпосередньо нев iдчутний порядок стльного життя пропонуе окрем i й людин i обмежений обр i й можливих способ i в поведi нки та набору функц й. З свого народження особа занурена в снуюч функц о-нальн i стосунки з певною структурою. Вона повинна вбудовуватися у дану структуру та на ц й п дстав розвиватися дал . Виконання р зних функц й призводить до залежност i одн i е! особи в iд i ншо!. Людина i снуе у перехре-щенн i рухливих стосункв, котр i, в свою чергу, впливають на не!. Сусп тьство сприймаеться як функц i ональний кругооб i г людсько! сптьност i з нев щчут-ним порядком, виходячи з якого та в якому окрем особи д ють щодо обра-но! мети. Тканина взаемозалежних функц i й, через як i люди виявляються взаемопов'язаними, мае власно! ваги, розкриваеться як поле приховано! свободи, i гровий прост iр можливо i ншо! i нтерпретац i!.

Приймаючи уявлення про свободу як форму та результат акту «позбав-лення», в дзначимо, що актом свободи стае д я, котра долае залежн сть в д евентуальних умов, д iя за метою. Антрополог iчна ф тософ i я реконструюе природн п дстави зд йснення свободи людиною, поглиблюе розум ння про надзвичайну роль щодо цього дистанц мних рецепторi в, встановлення i де-альних зв'язк iв там, де перерван i матер i альн i, де необх щна д i я, перем щен-ня т та у простор i, що зумовлюе виникнення рефлекс i !. Евентуальн i сть под й навколо змушуе до варi ативностi д iй, безперервно! !х корекцi!. Завдяки особливост i власно! орган i зац i ! т та особа, котра збер iгае себе та рефлексуе на себе, здатна дистанц юватися. Специф ка орган зац ! дае можлив сть лю-дин i п i знавати себе як просторово-часову форму щодо Ыших. Особа здатна знайти власну позиц ю через символ iчне « Я», нагадуе А. Гелен.

Бтьше радикальне уявлення щодо розглянутих проблем подае ето-лог я через пор вняння повед нки тварини та людини. П. Лейхаузен позна-чае людську потребу як « нстинктивний залишок», котрий приймае абст-рактну форму та стае незалежним вщ навколишнього св1ту на вщмшу в1д тваринного нстинкту. Людина мае ендогенне незалежне в дтворення енерг Т. Через шстинктивн сполучення агрес1Т та страху завдяки ендогенному енер-гетичному створенню особа пристосовуеться до повсякденного небезпеч-ного юнування в оточены. Антагонзм агреси та страху стае основою соц-1альноТ 1ерарх1Т, соц1ального порядку. Таке соцальне утворення як 1нститут змушуе людину обмежувати свою поведшку, з одного боку, а з шшого - кон-кретн1 1нститути повинн1 гарантувати свободу виявлення 1нстинкту. Коли шсти-тут в1ддаляеться в1д власноТ основи, то з його боку виникае незадоволенють людською природою i намагання ТТ зм1нити. Однак протягом всеТ св1товоТ ютори, пiдкреслюе П. Лейхаузен, природу людини нхто не змшив [3, S. 101]. Це зумовлено тим, що коли шститути виконують свою роль, то вони регулю-ють розмаТття iнстинктивноТ дiяльностi у тй формi, яка стае на завадi негативного впливу «свав тля» iмпульсивноТ природи людини на сп тьноту. Але шститути неповинн i в щдалятися в щ своеТ п щстави, а залишатися наближе-ними до i нстинкт i в. При цьому вони спроможн i обмежувати вияв i нстинкту специф iчно видовим обр i ем екзогенноТ регуляц и iнстинкт iв в i нтересах сус-п iльства. Через те i нститут е не лише системою розвантаження, системою управл ння залишками мпульс в, а й системою визволення « нстинктивно-го резерву мпульс в».

Таким чином, у соц i ум i створюеться i нстанц i я, яка «об'ективно» проти-стоТть людин i , зд i йснюе на неТ нормативний тиск та обмежуе ТТ переживан-ня та повед нку. Проте етолог я показуе, що повед нка людини виявляеться як реакц i я на манер « повед i нки за бажанням», «допитливост i», як ц тесп-рямована д i я з i збереженням поставлено! мети. Така д iя в i др i зняеться в щ i нстинктивноТ, мае кор i ння у простому рус i, що задае напрям / К. Лоренц/, але у неТ немае « розуму, розсудливост i», щодо вищих д i й. Ця повед i нка у тварин функц i онуе для того, щоб через адаптивн i способи д i Т досягти ситуац и «бажання», п iд час котроТ д i е механ i зм «подразник-шстинкт-д iя». Мета ц i еТ поведi нки - позбавлення в щ i мпульсу. К. Лоренц зауважуе, що вище духовноТ здатност i, то дал i Тх ц теспрямована повед iнка до самоТ мети. Зреш-тою, в i д i нстинктивноТ ланки д й залишаеться т тьки чуттеве сприйняття ситуац i Т. В свою чергу, А. Гелен виокремлюе також як суто людське досягнен-ня, те що суб'ект через досл щницький активний практичний розгляд кожного нового, тому привабливого предмета, залишае один його бi к «прихованим» для того, щоб можна було б знову до нього звернутися з зац кавленням. Але К. Лоренц на в щм шу в д А. Гелена визнае «допитлив i сть» як « б i олог i чний придаток», що призводить до свободи д i Т в щ натиску шстин-кту, а тому е кроком до свободи взагал i. У повед i нц i «за бажанням» /допитливост i/ важлива особлив i сть: зворотне перем i щення з мети на зас i б, й навпаки. У св i т i тварин теж зустр i чаеться коректування руху власного т i ла серед i нших, спроможн i сть дивитися на свое т то як щось шше. Уява предмета виникае через уявлення, що покладае предмет у простор i. 1мпульс примушуе людину до св i домоТ ц теспрямованоТ д i Т, в як й в щ нього необх щ-но позбавитися для того, щоб прийняти оптимальне р шення.

Рух «за бажанням», потребою, визнаний як в Сальна енерг i я, прий-мае вигляд у деяких соц i ально-ф тософських концепц iях першоТ форми вол i, наприклад, так з'являеться дi алектика «wesenwille» /суттевоТ вол i/ та «кьгшШе» /дов iльноТ вол i/ Ф. Тьонн i са, що складаеться п iд впливом в ггал i зму А. Шопенгауера та Е. Гартмана. У свое! надзвичайно ц каво! ре Ытерпре-тац i! «ц терац i онально! д i !» М. Вебера у твор i « Вступ до соц юлог !» Ф. Тьонн i с розглядае д i ю вол i як передумову становлення особистост i та сусп i льства, свободи та морал i. Воля визначаеться як специф i чно людська особлив i сть. Вона, на думку Ф. Тьонн i са, взагал i виступае як утримання та перетворення б i олог iчно! потреби на людську. Воля передбачае присутн i сть усв щомлен-ня, рац ональност . «Поза волею немае д !. Воля як людська зумовлена людською силою мислення» [4, S. 6]. Зм i стовно вона пов'язана з метою та засобом. На ц м п щстав i Ф. Тьонн i с розр i зняе «дов iльну» та « суттеву» вол i. За його спостереженнями, ц нн снорац ональна, афективна, традиц йна д i!, виокремленн i М. Вебером, в щпов щають визначенню суттево! вол i. Бтьше того !! розвиток та вдосконалення зд йснюеться за цими трьома ступенями через «зростання мислення». «Але в щ не! (вол i) виходить зворотний вплив на нижч i ступен i вол i, у цьому буде полягати найвище висловлення суттево! вол i , завдяки як i й характеризуеться ц тком св щома особист i сть» [4, S. 7]. Воля пщн i маеться через допитлив i сть, погляди, звички як формоутворен-ня суттево! вол i до !! благородного образу - добросов i сно! д i !, котра еднае у соб д ю за настроем та смаком з деею самооц нки та самовдоволення або самокритики. Суттева воля передбачае еднання та згоду за природою мети та засобу. У такому випадку зас i б визнаеться як правильний чи н i, санкц i о-нований чи н i щодо мети. Як приклад Ф. Тьонн i с розглядае геро!зм. Зрозу-м то, геро!зм е виявленням волi. У ньому самому щодо суттево! вол i важли-вим стае визначення ц i е! д i ! як подолання афекту, страху, але конститутивн i елементи суттево! вол байдужн дов льно!, котра розкриваеться як само покладання зусилля щодо зд i йснення мети. «Дов тьна» воля байдужна до визначення засобу як правильного чи н , «доброго» чи «злого», тому що для не! в i н перш за все - «причина» д i!. Адекватним конструктором розум-ння «дов льно!» вол стае «загальна сутн сть колективно! особи». Вона визначае волю як спрямован сть, скерован сть.

За нашими спостереженнями, Ф. Тьонн с п дкреслюе конструктивн моменти визначення свободи. Людина необмежена у свобод обрання мети та засобу. Поступове розкриття вол через «зростання» мислення стае поступовим виявленням та зд йсненням свободи. Свободою е спро-можн i сть виконати сукупн i сть д i й в тьно щодо близьких обставин в iдпов i -дно до д i ! за ун iверсальною / колективною/ необх i дн i стю, щеально вислов-лено! у форм i мети.
Досить суперечливий та ц кавий вар i ант визначення свободи, особистост i, порядку запроваджуе Н. Луман, який у досл щженн i соц i альних систем, включаючи «персональну», спираеться на Дж. Г. Мида, А. Гелена, Т. Парсонса. Окрема людина мае власну систему д ш, е особист i стю, завдяки чому може претендувати на самототожн i сть, незважаючи на те, що одразу входить до багатьох систем. Особист i сть не е тим, що залишаеться п сля «в i дн i мання» таких д i й людини, котр i можна прирахувати до р i зних соц-i альних систем. На думку Н. Лумана, особист i сть можна розглянути як те, що допомагае зберегти едн сть репрезентац !, едн сть можливого в дно-шення певних д й Регулятором, що забезпечуе самототожн i сть особистост i, е сумл i ння. Особист i сть не може бути випадковим чинником, одн i ею з мно-жини невизначених можливостей, як мае система. Саме для цього Н. Лу-ман поруч з теор i ею систем та теор i ею еволюц i ! запроваджуе теор ю символ чно генерал зованих засоб в комун кац ! насамперед в дмовляеться в д розгляду i снування систем i звертаеться до р iвня д i адично! взаемод i !, учас-никами яко! е «Я» та i нший. Причому з'ясовуеться, що незалежно в щ твердження про автономн i сть теор i Т комун i кац i Т, котре висувае Н. Луман, ТТ ос-новн положення запозичен i з i соц i альних вимi р i в у системн i й теор i Т. Для Н. Лумана важливо, що особа усв щомлюе, приймае до уваги Ыших як iнше «Я». Головною характеристикою « Я» та «i ншого Я» е селективн i сть, тобто акти вибору, котр можуть в дбуватися як на р вн переживань, так й на р вн д й. «Обидва партнери розп знають один одного як селективно пе-реживаючи та д ючих, й це може бути записано на рахунок власноТ селек-тивност i» [5, S. 176].

У систем i, що створюеться у взаемод i Т « Я» та i ншого, можлив i чотири комб iнац и: д iя «Я» - д i я i ншого, д i я «Я» - переживання i ншого, переживан-ня «Я» - д i я i ншого, переживання «Я» переживання i ншого. У кожному i з розглянутих випадкi в « Я» е полюсом редукування комплексност i. Результат цього редукування мае бути перенесеним на ншого, який нетотожн й «Я». Таке можливо завдяки мов i. Н. Луман звертае увагу на здатн i сть мови бути посередницею у комун кац Т, маеться на уваз функц я мови як коду. На думку Н. Лумана, ствердження або заперечення залежить в д под й у на-вколишньому св п i. «Через код системи досягають перерозпод i лу м iж частотою та i мов i рн i стю щодо вихопленого з i сусп тьства або i нформац i Т з на-вколишнього св i ту»[5, S. 172-173]. Але за письмовим пов i домленням в i дбу-ваеться повторне кодування мови за тим же типом. Письмова комун кац я подальше зумовлюе те, що перех i д в iд мовноТ комун i кац i Т до письмовоТ в iдпов щае, за спостереженням Н. Лумана, етапам соц i окультурноТ еволюц iТ та пов'язаний з посиленням соц альноТ диференц ац Т. «При цьому сусп-льна система та система нтеракц й виявляються диференц йованими, що призводить у просторово-часовому в щношенн i до незм i нних в щношень по-тенц i алу комун i кац и, до нових екв iвалентi в пам'ят i »[там же]. Таким чином в одн й теоретичн й систем з'являються положення: частков системи дифе-ренц мованого сусп тьства спец ал iзуються щодо засоб iв комун iкацiТ; засоби комун i кац i Т сприяють вибору того, що пот i м стаб m i зуеться через системне диференц ювання та утворення нових систем i значення Тх для д iй та пережи-вань людей в умовах функц i онально диференц мованого сусп тьства.

Виходячи з вказаних вище чотирьох сполучень переживань i д i й «Я» та i ншого, Н. Луман видтяе чотири можливих способи побудови засоб i в комун i кац i Т. У тих випадках, коли переживання i ншого сп i впадають з пере-живанням «Я», мова йде про i стину або ц i нн i сн i стосунки. Переживання Ышого, на котр i зор i ентована д i я « Я», Н. Луман називае любов'ю. Д i я Ышо-го, яку приймае « Я» у власних переживаннях, - являе собою випадок влас-ност та грошей, або мистецтва. Д iя Ышого, в щпов щно до якоТ «Я» будуе своТ д i Т, е випадком права та влади [5, S. 175]. Зрозум i ло, що можна говорити про умовн i сть поданоТ Н. Луманом класиф кац и, але поруч з цим в iн робить ц Ыне зауваження. Незважаючи на те, що проблематичн i сть взаемод i Т закладена у код , переноси селекц Т у повсякденному житт в дбуваються без проблем. Тому у повсякденн iй взаемод iТ не виникае питання про вплив переживань на д i Т. Наприклад, коли i нформац i я не викликае жодних сумн iв через безпосе-редню очевидн i сть для ус i х присутн iх, то проблеми i стини не i снуе.

Розглядаючи становлення символ i чно генерал iзованих засоб i в кому-н i кац i Т у рефлексивних процесах, Н. Луман з штовхуеться з наступною проблемою, котру можна визначити як проблему мотиву та свободи. Як ставиться людина до того, що входить до к лькох соц альних систем, що не мають над собою вищих ц i нностей, та де е м i сце ТТ власному вибору? На вир i шення ц i еТ проблеми спрямована теор i я засоб i в комун i кац i Т. Мотив являе собою основу соц i альноТ д i Т, котра може бути подана у комун i кац i Т.
Через зростання референтност i засоб i в комун i кац i ! зростае необх i дн i сть у мотивованому забезпеченн д й. Д я сама по соб не вимагае такого забез-печення. Зростання значення засоб i в комун i кац i ! визначае, що д i я б тьше не е т ею, що сама собою розум i еться. У такому випадку мотивац мна криза, котра виникае, непов'язана з i зд i бностями особистост i, неспроможн i стю !! реал i зувати власний виб i р, а е соц i альною проблемою: нездатн i стю певно-го сусп льства подати особистост вищого порядку.

Суперечлив i сть вс i е! соц i ально! теор i ! Н. Лумана впливае на розгляд та визначення особистост i та свободи. Його твердження про в щм Ыу особистост i в д соц i ально! системи пост мно зм iнюються. Н. Луман в щмовляе св що-мост i д iючих людей у спроможност i осягнути комплексн i сть св ггу i залишае визначення особист i сно! д i ! у межах абстрактних стосунк в « Я» та i нший, або взагал i розчиняе !! у множин i систем, що самоутворюються. Проблема свободи у соц i ально-ф тософськй концепц i! Н. Лумана вир i шуеться на абстрактному р i вн i щодо системи взагалi незалежно в iд того, чи-то е персональною, чи-то е соц i альною. Свобода ототожнюеться з поняттями «контингентное" i» та « редукц i ! комплексност i» i визначенням системи як ауто-поес сного утворення. Найголовн шим об'ектом досл дження соц ально! теор ! Н. Лумана виступають системи, що конституюють смисл. Смислокон-ституююча система т тьки й може i снувати у простор i свободи як можли-вост , що пост йно збер гаеться, зд йснення вибору. Редукц ею комплекс-ност е будь-який виб р множини можливостей, котр безперервно беруть-ся на увагу, зд мснюються. У тих випадках коли ми маемо справу з i смисловим способом редукц i! комплексност i, в щкинути можливостi збер ^аються, тому що смисл надае актуально! д i ! редундантну можлив i сть, котра компенсуе ненад i йн i сть вибору. «Редундантн i сть мае функц i ю над i йност i. Можна по-милитися, тому що можливост цим не обмежуються. Можна звернутися до вих щного пункту й обрати Ыший шлях» [6, S. 96]. «Смисл визначае близью сть розташування узгоджених можливостей та i ншого» [там же]. В i н упорядко-вуе виб i р, пост i йно в iдсилае нас за межи даного порядку до того, що не е даним порядком. Теж саме стосуеться особистост i як персонально! системи, котра теж е смислоконституюючею, але особист i сть лише й сприймаеть-ся як «i ндив щуальна рольова комб i нац i я», а також «вар i ативний синтез соц i альних оч кувань та i нституц iйного управл Ыня».

Огляд рi зних позиц i й щодо визначення простору свободи складае ро-зум ння, що снуе загальна крапка з ткнення розма!ття уявлень, а саме встановлення зв'язку свободи з i процесом самозакладання, самозд мснен-ня, саморозгортання. Як пише М. К. Мамардашв m i, в тьним явищем е те, що м i стить причини свого « случания». До того ж, у раз i визначення такого в тьно-го явища як особист i сть сама свобода як глибока драма, тому що людина -едина i стота у св п i, котра не просто «в щпов щае за», а й приречена до цьо-го, тому що вона е не просто под i ею, а й « сп iв-буттям», «сп iв»-з-i ншим. Особа стае св ^ом можливо! свободи, яка зд i йснюеться через встановлення гармон i йного «сп i в-буття», коли по той б i к « сп i в» - розташований i нший як i ншi сть, i нший, чужий, котрий теж е вим i ром свободи.

Литература:

  1. Хёффе О. Политика, право, справедливость: основоположения критической философии права и государства. — М., 1994. 2 Элиас Н. Общество индивидов. — М., 2000.
  2. Leyhausen P. Zur Naturgeschichte der Angst: in die politische und gesellschaftliche Role der Angst, — Frankfurt a. M., 1967.
  3. Tunnis F. Einfbhrung in die Soziologie. — Stuttgart, 1981.
  4. Luhmann N. Soziologische ЛиМдшпд. 2. - Opladen, 1982.
  5. Luhmann N. Soziale Systeme. GrundriЯ einer allgemeinen Theorie. Frankfurt a.
    M., 1984.
  6. Сведения об авторе: Садоха Елена Владимировна, кандидат философских
    наук, доцент кафедры философии Харьковского национального педагоги-
    ческого университета им. Г. С. Сковороды.

 

Внимание!

Внимание! Все материалы, размещенные на сайте, выпущены в печатной форме и защищены законодательством об авторском праве Республики Беларусь. Полнотекстовое использование (перепечатка) материалов сайта допускается только с согласия издателя (ЧУП "Паркус плюс"), цитирование в научных целях допускается без согласия, но при обязательном указании автора статьи и источника цитирования.


Проверить аттестат

На правах рекламы

Индивидуальный конструктор отделки квартир ! Читайте подробности на сайте ЖК "Мир Митино".